Відмінності дітей-білінгвів залежно від країни проживання

Статистка країн Європейського Cоюзу не дає результатів відмінностей в навчанні дітей білінгвів в різних країнах ЄС. Багато в чому це пояснюється тим, що в європейських країнах активно розробляються різні програми з мовної інтеграції, в тому числі і для таких дітей. Всі програми створюються з урахуванням Рамкової Конвенції із захисту національних меншин (Страсбург, 1 лютого 1995 г.). Такий централізований підхід дозволяє уникнути великих проблем і відмінностей в мовному навчанні дітей.

У Росії ситуація складається інакше. На відміну від європейських країн, де побудова комфортного місця для представників різних культур базується на правах людини, в Російській Федерації, яка є правонаступницею СРСР, використовується власний історичний досвід збереження мовної та національної самобутності малих народів.

Специфіка європейського мультилінгвізму

У 1992 році в Європейському союзі була прийнята «Хартія мов регіональних і національних меншин». Вона стала однією з основ політики мультикультуралізму, яка почала активно проводиться з кінця XX століття. У всіх країнах створювалися умови для вивчення мов національних меншин їх носіями. Європейський дім мислився як політичне і культурне об’єднання різних країн і народів, в якому не повинно бути асиміляції національних меншин.

Практика показала, що багатомовність несе свої проблеми, які вирішуються загальноєвропейськими і національними урядами. Інституалізація національних меншин, регіональний поділ і створення рівних умов до загальних благ є пріоритетним напрямком в європейській мультикультурній політиці. Двомовним сім’ям у Франції надаються широкі можливості отримання освіти своєю рідною мовою. Внаслідок цього проблем в навчанні дитини-білінгва не виникає, батьки отримують великий вибір методик, що дозволяють навчити дітей своєї рідної мови, якою  можна було б спілкуватися в повсякденному житті. 

Сьогодні мультикультурність стала повсякденною реальністю європейського життя. Саме тому в європейських країнах активно розвиваються напрямки прикладної лінгвістики, які дозволяють вирішувати  проблеми, що виникають в навчанні дітей-білінгвів. Такий підхід не вирішує всіх проблем, з якими довелося зіткнутися європейського дому на початку XXI століття.

Російський досвід мультилінгвізму

Російський досвід мультилінгвізму і навчання дітей двох рідних мов має свою специфіку. Ще за часів СРСР був накопичений величезний досвід мультилінгвізму, створена національна політика, що дозволяє народам Радянського Союзу зберігати свої мовні і культурні особливості. Створювалися двомовні школи, в яких діти могли поряд з російською мовою вивчати свою, національну, наприклад французьку мову. В освітній системі і в країні загалом створювався інтернаціональний клімат.

У Російській Федерації дотримуються основних напрацювань двомовного вивчення мов, закладених ще за часів СРСР. Однак скасування ідеології в системі освіти внесла певні корективи в навчання двомовних дітей. З’явилися інші школи, склад учнів також змінився. Але принципові підходи до навчання рідної мови залишилися ті ж. 

Російська мова залишається головною мовою спілкування і навчання. ЇЇ знання дозволяє дитині отримати гарну освіту. Вивчення своєї рідної мови забезпечує зв’язок з культурою власного народу, дозволяє уникнути повної асиміляції. В даний час російська мова залишається мовою міжнаціонального спілкування народів, що населяють Росію.

Незважаючи на критику та деідеологізацію радянського навчання російській мові в період лібералізації, сьогодні в російських національних регіонах залишається двомовне навчання дітей. Представники національних меншин прагнуть навчати своїх дітей двом мовам відразу – національній і російській, так як остання є мовою міжнаціонального спілкування, яка надає доступ до загальнолюдських цінностей. Не випадково російська мова – один з шести робочих мов Організації Об’єднаних Націй поряд з англійською, французькою, іспанською, китайською і арабською мовами.

Таким чином, проблема відмінності навчання білінгвів має більшою мірою історичні, культурні та ідеологічні відмінності, що лежать в основі двох таких великих світових регіонів, як Європа і Росія.